Тротуар --
стрічка ступнів;
-- Кудись доведе,
як прийде до кінця
Кожен той, хто нею спокійно іде.
Трот -- "Небеспечна вода", ось і є:
«Фокс і Трот» -- Flash-плеер!
Він пливе без забот. Так спокійно й іде.

Тротуар -- він для всіх.
Хто ступить на нього,
жавжди має повний успіх.

Тротуар каменистий.
Щоденно є чистий. Як стіл
-- вимивають його із милом водою.
Навіть сідати ти можеш на нім
Тобі ж не потрібно мати і хати;
Є тротуар... На нім ти можеш заспати!..

У селищах, колись, дерев’яні дороги були
А тепер, -- Все змінилось, інакше буття:
Ти живеш сам від себе й для себе...
Відпочинеш кістяний свій корпус
В тому просторі, в якому
відчуєш привітним себе.
Тротуар стане "братом" твоїм --
Як найлучше постілля твоє...

Тротуар буде стежка твого мандрування...
Від ранку світання, аж до пізньої ночі
-- до годин темних твого авто-скасування.

Алексей Венг
(Я патриот, © Copyright: Алексей Венг, 2013
https://stihi.ru/2013/10/14/7739)
Aleksei Wenh

Tradução (do russo) por Mykola Szoma
Sou patriota

Sou patriota da minha querida terra: o planeta,
Denominado com rigoroso e orgulhoso nome Terra.
Em todo Universo, mais lindo e mais garboso
não haverá; Por mais que o elogies, jamais
o seu fulgor intergaláctico expressarás!

Eu amo-a... A terra querida minha,
Grandes espaços russos e o brilho da Europa,
A lúgubre Sibéria coberta de geleiras
E o marulho ondulante das água do Mediterrâneo.

E tudo isso é meu; É muito caro para mim:
O riacho pequenino, o atalho no meio da floresta.
São meus completamente! Não são de alguém outro!
Os cactos do Chile, e as espigas do trigo russo.

A minha morada, a minha Terra, o meu Planeta!
Essa morada terrena, é comum para todos!
Os outros planetas, nos servem de nada.
Mas do nosso, nem um palmo sequer cederemos!

Вітри хай понесуть тебе за море.
А коло берегів чужих, нехай затоплять,
В глибинах темних океану, твої усі бажання:
Вітання найпрекрасніших твоїх снів. Твої кохання.
Забудь мене!.. Мої сумні чекання... Без тебе я --
спокійно, хоч засну трошечки. Без ніякого  блукання...
Будь остання перетинка на моїй дорозі.
Про тебе я забув уже давно. Навіть я не гадаю:
Чи в нас було колись щось... Чи разом ми сиділи,
під синьим небом -- Чи то зимою, чи то весною?..
Вітри хай віють, завівають. Хай буйно перевертають все
-- на спогад хай не залишають більше нічого.
Ні мого щасливого буту, колись із тобою;
Ні твого обличчя огорнутого, моєю рукою.
Хай вітри рознесуть твою пам’ять,
Хай розсіють її по широких полях;
Щоб згадати, про тебе, не сталось можливим ніколи.
Навіть в часи ті, в які я стану тільки один кістяк
-- А чепреп ти станеш, тай зіпсуєш повітря,
що сили дає, яка зворочує вітряк...

Шукають чогось
Не знають нічого
Згубилися в рамках
-- неуцьких бажаннях.
Батьків, братів мають...
-- Немають розвідкових
досліджень на правду;
Вона чи правдива?!.
А може й не так!
Їм здається,
все є однак!

Не знають, шукають чогось!
Вдається можливість і жити
-- сумувати, радіти, мати:
Родину щасливого стану...
Сльози не ллються,
Відчуття не сумують,
На все відповідь,
яку бажають, дістануть!..
Не знають --  ідейність
чи перспективу, в якій
долю свою зіграють...
А все таки й шукають.

Ти можеш розказати їм
про щось нове... Чого
можливо вони й шукають...
Розкриють в самих собі --
Цілюще джерело клітовини:
... До правди, що ти і я,
й вони досі не знають...
А все таки й шукають.
А може й не так!
-- То нехай шукають.
Шукають
Шукають
Шукають
-- Колись знайдуть!

Minha prezada Consultante:
A tua dor, é uma dor de amor!

Sofres de insônia,
porque queres...
Há tantos, por aí
-- famintos de amor.
É só te predispores
a te doar... E
gozarás feliz:
Delícias paradisíacas
do tão buscado "amor".

Dirás,
saciada e contente,
liberta da solidão:
"Adeus!.. insônia
também, a dor".

Remédio milagroso é este:
O "amor".

Шляхи широкі перед тобою!
-- Через ліси, через моря
та через гори високі,
тобі прийдеться мандрувати.
Ночами розмовляти --
із вітряним шелестом.
Трав свіжий запах удихати,
Із кількох роси крапель,
свою спрагу заливати...

В горі, під голим небом,
синяві хмари розцвітають;
Над ними, яскраво,
зіроньки серебристі сяють.
А ти, під ночі покривом,
як кошмар будеш блукати:
Десь заночувати -- хоча
і на скирті соломи,
будеш шукати...

Не буде де взяти!
Не вертайся ж додому...
Матуся забула про тебе!
Нових дітей вона породила;
Сказали для неї --
Що тебе вже покрила могила.

Не журися! Духом не падай!
Ось раптом хмари пожовтіли
-- засміялося сонце!..
Нові діти, брати твої,
тебе пізнати захотіли!

Androides, ginoides?..
São similhumanos com oides
-- sufixos geradores dos
anthropoides andro e gino.

Antropomorfos das rochas
-- Esquemas primevos,
do universo disperso,
na mente de ágrafa
emoção natural.
Primeiro, coletores --
Mais tarde, caçadores;
Depois, a pastoril iniciação;

E mais depois, a Pastoral...
-- a mais completa dominação!
Do "anthropos", do "homo" e
de toda a atual "confusão"!

Assim se fez a humanidade.
Criou-se a lei, a luz
e toda a possível verdade!

Os androides se destacaram
-- se impuseram às genoides;
Tomaram a conta do mundo,
Proclamaram o conceito
de plena lealdade...

Esse poema não passa
de um simples tema
da minha imaginação;
Nada tem a ver com a verdade
da vera doutrina da Criação.

Згоріле повітря --
Кисень рідкий перегрівся.
Диха не немає ніхто.
Що сталося людям
нового століття?

Питаюся я й питає Петро.
Петро був Матрос.
По морю літав як скажений;
А море гуляти хотіло лише!
Петра затопляло... А Петро
тільки сміявся, на верх --
як листок, виринався...
З берегами радувався.
Петро задумав
підгорнути до себе усе!

Кисень тоді ще був чистий.
Був схований десь під вікном.
Процес бесемерівський
не містився в Байкалу
-- А життя пролітало,
під іонами кисню, як ті хвилі
що їх перегортає неначебто
хліборобника плуг.

Петро був Матрос.
А сьогодні Петра вже немає,
Та кисень рідкий перегрівся
Що сталося людям?
-- Лишень хвилі протестів.
Хтось про кисень щось знає?

Falaram deuses comigo;
Ouvi a voz de apenas um --
O que Se fez compreender,
sem artimanhas... Dizendo:
Sou Deus dos deuses que,
Desde o princípio, quando
o tempo ainda não existia,
já era Eu o único. Apenas
só Eu e mais nenhum!

Calei-me diante dele.
Diria eu o que?..
Mas a presença Sua --
Insistente,
Mais perturbava-me que
uma brasa ardente;

Pergunta, então, Lhe fiz:
És Deus primevo,
Antes que tudo houvesse,
Tu já exististe; Por que
quiseste fazer as coisas
-- que hoje dão-Lhe
dissabores, e o mal
entre os homens persiste?  

Queres saber por que?
Eu lhe direi agora...
Dei liberdade de escolha;
O sentimento de liberdade
que tornasse os homens --
não escravos meus, mas
parceiros da minha
universal "cidade".

Os dissabores e os males,
foram os homens que
inventaram... A liberdade
-- do seu "livre arbítrio"
contra a vontade primeva
dos meus desígnios,
instilaram...