É noite...

Um frio criogênico
domina os espasmos
- marasmos da vida
sem vida
para viver e sonhar
- Um frio envolve a alma e
a mente não mais se arvora
nem um pouco a pensar!

Na cama
Eu envolto em lençóis
de cetim, de algodão,
num pijama encrustado
- eu penso que estou
sob as sedas da china
sentindo um calor...

Não estou!..

São cobertas de acrílico
que me cobrem a pele e
dão-me o repouso,
para que a minha cabeça,
cansada de tanto pensar,
não mais pense,
nem pense mais nunca...

Sobre um travesseiro de espuma
- restos de um descarte
de fábrica de colchões,
transformados em travesseiros.

A meu lado, descomposta,
- sem ruge, sem batom,
"descabelada"... deita a
minha doce amada. Jurou
ser minha na vida e na morte,
mesmo sem sorte. Ou seja,
qual for a nossa dupla sorte!

Eu sinto o calor do seu corpo
difuso no calor do meu corpo.
Sinto os seus seios a vibrar,
sob o calor das minhas mãos.
As suas pernas
- dos pés às coxas
e as minhas, trançando cordas!
O calor aumenta!
O sangue sobe à cabeça!

Lá fora, o frio continua
e a noite, também.

Há muita gente lá.
Sem lençol.
Sem coberta.
Sem travesseiro...
Há muita gente lá,
trançando cordas
sem que tenha mulher para amar!

Чобіт мій не давить таракана --
Він бо ж лазить тоді, як світла немає.
А я сплю в той час... Тіло моє спочиває...
Ось в чім справа неугоди моєї! Хтось задумався,
До чого ось ця стрічка віршів досягає?

Таракан плазує. Він не спочиває. Все шукає.
А що? Він і сам не знає. Його доля плазувати
Гидкістю, від себе, людей усіх відкидати...
Його сила все інфекціювати. Облямовувати --
рудими кольорами, будь-які здобутки других.

Таракан! Не такий же "великан"... Як, напевне,
-- "він і думає?..", що є. А все таки пошкода,
його буття, є велика тай безмірна, для людини,
на просторості її спокійного життя.
Таракан плазує темню ніччю, -- Як світла нема!

При битій дорозі, прибиті кайдани!
Земля їх тримає у серці своїм.
Чи може країна забути дитину -
Дитину великого сна,
минулих велетніх часів?

Вікових людей подій боротьби
Немало під землю сховалось -
Були вони вічні тоді...
Та й вічні вони зараз стоять
- перед нашими вічми...

Як зорі сіяють при битій дорозі,
яку спростувати нам даний наказ!
Розірвати кайдани відразу,
тепер тай на завжди!
Нема що чекати. Година ось ця!..
Життя наша мить, та й воля,
та й слава нової години,
Нехай зріднює всіх нас -

Рідна хата, ворота відкриті,
розмова про все що цікаве...
Вражіння серце не давить,
Здається неначебто в сні?
- Один спомин велетніх часів.

Тоді була мрія...
Зеленіли дерева, в повітрі
розносився запах цьвітів.
Жили як уміли.
Брати для братів.
Аж поки кайдани прибиті,
при битій дорозі,
змінили - в зневагу, спокій!

Чи може забути, хтось, таких дій?

Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
Я закритий, в кімнаті, спокійно пишу щось.
Не знаю чи так це є право людини?
Одно лише знаю... Для тебе скажу.
Нехай вітри віють, як можуть. А я
-- по волі бажання мойого, пишу. На шкоду
вітрам не ступаю ні кроку. Я тільки пишу.
Не спішу...
Згуртовую стрічки з літерів,
Чорнилом малюю. Кольори вживаю моєї крові.

Під небом блакитним,
зіроньки сяють тоді,
коли порох землі зупинвся гуляти
-- бож вітри затихли свої захмарені дні...
Не так ще ось зараз.
Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
А я пишу мої вірші!

"Мовкнуть гармати
і падають зброї"
Сказав священник на Майдані.

Ставайте -- браття українці,
швиденько, всі на силі ноги!
Звільняймо нашу батьківщину,
від злого ворога. -- Чужого,
нам не побратима нашого...
А лютого злодія,
що забирати хоче
незалежність нашу
для задоволення свого шлунка
-- Жрець волі суспільства,
і тож, на чужому полі...

Послухаймо!..
Замовкли гармати,
Зброя зібралася в каземати,
Спокій гуляє навколо хати.
Алеж не дрімаймо --
Будьмо готові, якщо
Нам потрібно буде вставати!

Гармати можуть загудіти,
А зброя знову захоче
-- якось загомоніти!
Тоді, потрібно буде вставати!
Нашу державність та потужність,
від вибуху недолі, силою зірвати!

Чародійні порошки,
та віра в серця дружинників,
не доведуть нас ні до якої свободи.
 
Нам потрібні лідери з вигодою для всіх --
"Без домовностей і дипломатичних танців."
"Вагатися й консультуватися далі вже немає часу."
Держава потребує лідера твердої позиції керівництва.
А тоді -- тільки тоді, дістанем гарантій нашої безпеки!

Майдан не може бути забутий. Він має силу волі...
Він є дорога віри нашої долі.
Не допустімо його лишень
як пам’ять вітра буйного
погомонівшого на чистім полі.
Народ же і досі бажає нової долі.

Рішення! Рішення негайно прийняти!
Нові стрічки в Історію записати...
Сидіти за столом... Чекати?..
Негайно -- на ноги, вставати.
-- Працювати! Боротися...
Боротися... Ворожі сили
-- в кожнім куточку, подолати!
В чародійні порошки, надії не покладати.

Tocou o telefone.
Era da loja
-- cobrando a prestação.

Disse-me, a moça
"... não consta a baixa
na Cobrança!.."
-- Como é que fica a situação?

O salário não dá!
Devo pagar a prestação.
-- Como é que fica a situação?

Não sei...
O que farei?
Só sei, que devo pagar a prestação!

Alguém já me disse, uma vez:
"Assim, não dá!"
Concordo eu, agora:
Assim, não dá!..

De turmalina pedra
pedra de anel
ourives
-- Um meu vizinho da cidade
genialmente
cinzelou.

Deu-lhe um aspecto facetado
poliu-na bem polido
e, num aro de ouro,
com todo o esmero
a incrustou.

O aro de ouro
de pedra incrustada
no dedo de uma noiva
-- que já nem era virgem
uma aliança virou...

O aro de ouro
de pedra incrustada
sacramentou um casamento.
E toda a cidade,
comunalmente, festejou!..

A noiva
que não seria,
também, ao lapidar-se,
à pedra turmalina
-- multifacetada,
se assemelhou.
Foi incrustada
e, como esta,
um jóia se tornou!

Планету нашу заразили,
В керівництво вибрали
-- Діячів негідних:
політичних дурнів
та зрадників країни...

А що ж тепер робити?..
Не довго думати --
Рукава сорочки закотити,
Штани скоріше підв’язати,
Ботинки взути, шапку надіти,
Віддатися в пошуки нового строю
-- В якім булаву волі,
родині батьківщини, можливо дати!

Все що минуло, минулим стане.
Забути -- його не забувати...
Так щоб ніколи більше не вернулось,
Колиб із нову дурний політик
Якось задумає захопити,
У свій карман, народа сили;
Та й з них пошити собі жупан.

Планету нашу заразили.
Антидота шукаймо -- він бо є.
Очистімо планету та все що наше є!

Ela se chama Fernanda.
Poderia ter nome outro qualquer.
Olhos negros, cabelos escuros --
cobrindo os ombros bronzeados...
Não é a rainha egípcia;
Ela é a menina,
que desperta desejos e
sonhos de jovem qualquer!

Rosto corado.
Corpo esguio.
Hálito frio, cheirando Colgate.
Lábios sorrindo,
entreabertos murmuram delícias.
Despertam carícias, das mãos --
os querendo tocar...

Morena, cor jambo...
Ela é uma gata perversa;
Para com quem se descuida --
Consegue seus sonhos estraçalhar!
Ela é uma gata falante,
que nem um pouco gosta de miar...