Щома Микола Опанасович (Mykola Szoma)
Poesia em Ucraniano II
Мрії мої
Високо літають мрії мої -
Аж під хмарами чую їх хохот.
Сміються сами з собою...
Напевне, впилися вином свободи
Та й загубилися --
в джунглях своїх часів,
над вербами лісового строю!..
Конфлікт для неба пропонують
Бажають вільне життя людині:
Гармонійну банальність усім,
тим хто не може без неї жити
-- Як елемент присутній,
безмірно-процентово,
прикладають...
Мрії мої -- такі глибокі!..
І так високо вже піднялися,
що думка збагнути їх не має як.
Напевне, впилися вином свободи
Та й загубилися в повітрі.
А може десь зерно молотять
-- перекрутилися в вітряк!
Вершина мрій, це поеми стрічка.
В осінній день бачить весну...
А ніч -- для неї, як каганець:
Під синім небом золотіє як зоря
Та під горою -- в кожній долині
Ніхто не спить! Нема там сну...
Високо літають мрії мої...
І я не сплю!
Боса вона стояла
"... дрожа от холода,
в лохмотьях, без платк
малютка бо`сая на паперти
стояла"© Алла Мирова 2009
Боса вона стояла
-- Когось чекала,
Та й, бідна вона,
не знала що він
не прийде до неї
-- на зустріч...
Що він її забув,
Що говорив багато
чого не думав
й тому, як день
проснувся,
її і постать
зовсім забув...
Бідна вона і залюбилася
в брехливий вигляд серця
простого хлопця --
Що бив байдики,
дівчат дурив...
Бо й сам не знав
що, в світі цьому,
для себе він хотів...
Стояла боса і тремтіла.
Як зіронька в пітьмі,
над лісовим гіллям,
в далекий промінь,
сльози свої розливала.
-- Чи прийде він?
Вона сама себе питала!
Вона не знала...
Також і він не знав...
Вони не знали --
Як кожен з них, по свому,
серце другого й пересяк!
Плакала тихенько
Вона плакала тихенько
Боліло її серденько:
Без долі у цім світі,
Нема як спокійно жити
-- Отак казала,
вона згадала,
колись її бабуся.
Не так же тим
хто долю собі має. --
Сміється щиро
Навіть тоді коли і сонце,
із поза хмари, не виглядає.
Для нього світ немовбито
Висока тополя, що вітер гне
як стяг славетного короля.
Дівчино, не журися!
Втирай заплакані очі,
Нехай не взнають люди
Про твої недоспані ночі.
Не дозволяй зів'янути
Своїм квітовим хотінням.
Ночі минають скоріше,
Чим будь-які наші думи.
І ранок засяє, -- Як
сонце зійде в горизонті!
Хмари осінні вечори закривають.
Та із-за туману місяць випливає!
Таж із самого ранку аж до ночі,
Жовтіють гарні вербові листочки
А, під тумани дощів, упадають!
Другою весною, знов розцвітають.
Дівчино, не плач... не журися!
-- Втирай заплакані очі,
Звеселій!.. Усміхнися!..